Лікбез: чому слідчому варто почитати Закон?

Певно всі студенти столичного інституту Інтелектуальної власності колись чули від викладачів таку показову байку, що направду мала місце в реальності. «В суді старіючий український винахідник відстоює право свого «винаходу» на захист на території України. Проте запрошений експерт з охорони інтелектуальної власності заявляє, що даний «винахід» був винайдений вже кільканадцять років тому закордонним спеціалістом (про що свідчать документи), і на території України він вже захищається згідно норм Паризької конвенції – наріжного каменю права інтелектуальної власності. Почувши це заперечення, «винахідник» дуже спокійно заявляє: «Пане головуючий. Експерт вводить вас в оману, посилаючись на якийсь незрозумілий французький документ. До чого тут взагалі французи?».

Дуже шкода, але нещодавні події, що мали місце в стінах офісу ДО УААСП (і кількох інших авторсько-правових організацій) засвідчили, що для деяких вітчизняних слідчих, суддів і авторів навіть Закон України «Про авторське право і суміжні права» залишається тим самим «незрозумілим французьким документом», прочитати котрий є аж надто клопіткою і необов’язковою справою. Щоправда, і норм Кримінально-процесуального Кодексу України це теж стосується повною мірою, інакше не пояснити, чому під час нещодавнього обшуку в офісі УААСП, ініційованого слідчими Черемісом О.О. і Заставним Т.Ю., до співробітників агентства застосовувались погрози і методи психологічного тиску.

Ці обшуки в ряді авторсько-правових організацій і видавництв, що сталися 3 березня, в перші години були сприйняті деким на рівні сенсації. Ресурс журналу «Інтелектуальна власність» навіть встиг видати замітку з далекосяжними висновками, проте… варто було деяким учасникам ринку почитати саму Ухвалу Печерського суду міста Києва з обґрунтуванням проведення обшуку, як стало ясно – проблема всієї події криється у тому, що для автора Обода О.Ю. і слідчого Череміса О.О. банальне знання норм авторського права зводиться до категорій «де ми, а де французи». Може саме тому дехто з вказаних слідчих в хамській формі погрожував увірватись з групою захвату на семінар WIPO, що як раз в ті години проходив в Києві, і зірвати його «поклавши всіх обличчям в підлогу».

Тож зараз, аби допомогти всім осягнути «сенсаційність» нещодавніх подій, пропонуємо уважно придивитись до згаданої Ухвали. Нижче слідують уривки Ухвали і поряд з ними – всі необхідні коментарі.

image1
Дійсно «сенсаційний» початок з обвинуваченнями на адресу МЕРТ, ДСІВ і УААСП, проте перелік «підконтрольних» товариств, що слідує далі… говорить про те, що Череміс О.О. ніколи в житті не чув ані про існування ОКУ, ані про музичні видавництва України.

image2

Дуже шкода, що Ободом О.Ю. додатково ще й не було встановлено, що згідно Статті 49 Закону України «Про авторське право і суміжні права» організації колективного управління мають право збирати авторську винагороду за весь репертуар, а не тільки за той, договори на управління котрим мають. Так зокрема в Постанові №12 Вищого Господарського суду України від 17.10.2012 зазначено:

«Господарським судам необхідно мати на увазі, що згідно з приписами пункту “в” частини першої статті 49 Закону України “Про авторське права і суміжні права” до функцій організацій колективного управління належить збір, розподіл і виплата зібраної винагороди за використання об’єктів авторського і (або) суміжних прав не лише суб’єктам авторського і (або) суміжних прав, правами яких вони управляють, а також й іншим суб’єктам прав відповідно до цього Закону.

Такий підхід водночас забезпечує дотримання прав суб’єктів авторського права – як щодо дозволу на використання творів, так і стосовно отримання винагороди – та дозволяє суб’єктам господарювання здійснювати використання необмеженого переліку творів без порушення майнових авторських прав, уклавши відповідний договір з однією організацією колективного управління».

Власне, перед складанням Ухвали цю норму варто було б прочитати не тільки Ободу, але й слідчим Чемірісу і Заставному. Стосується вона не тільки ДО УААСП, але й інших організацій колективного управління, зазначених в абзаці Ухвали. Котрим, як і видавничим домам зі списку, відраховується авторська винагорода за репертуари, правами на котрі вони управляють – згідно того ж Закону.

image3
Можна допустити, що слідчий Чеміріс полінувався перевірити факт членства ДО УААСП в міжнародних організаціях, інакше він би знав, що цією «невідомою (пишеться разом) підставою» є членство агентства в CISAC, і півтори сотні договорів про взаємне представництво з іноземними організаціями колективного управління. Проте важко уявити, що про цей факт не чув сам автор Обод О.Ю., що вочевидь ввів слідство в оману.
image4
Дуже важлива підстава для Ухвали – Обод О.Ю. не вважає ДО УААСП організацією колективного управління. Тут слідчим варто було лише перевірити Реєстр організацій колективного управління, згідно котрого ДО УААСП в якості ОКУ має свідоцтво № 3/2003 від 22.08.2003.

image5
Чи варто казати, що викладені факти (в силу того, що є нормами Закону) в принципі не можуть мати стосунку до «Звіту 301»?
image6
Потрібно сказати, що факт «підконтрольності» ДО УААСП вказаних вище видавництв сам собою віддає сюрреалізмом. Так само, як і зазначена сума авторської винагороди для автора Обода. Важко сказати, якими критеріями керувався «потерпілий», підраховуючи суму своїх збитків, проте можна пригадати, що зовсім нещодавно провідна британська організація колективного управління PRS встановила, що протягом 2016 року композиції з репертуару, котрим управляє PRS, були «програні» 4 трильйони разів. Очевидно, за логікою Ухвали, PRS мав би виплатити правовласникам близько 4 трильйонів доларів роялті?

Слід зазначити, розрахунок розміру авторської винагороди (роялті) за використання обєктів авторського права (музичних творів) на території України чітко визначений у постанові Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 року № 72.

Стосовно ж зазначених виконавців і композицій, беремось стверджувати наступне:
– ДО УААСП в принципі не займається збором і розподілом роялті за демонстрацію кінострічок і мультиплікаційних фільмів в силу відсутності таких повноважень;
– гурт «Океан Ельзи» регулярно отримує від ДО УААСП відрахування авторської винагороди через видавництво «Суперсиметрія»;
– права на композицію К.Іванишина «Осень – это я» за нашою інформацією були відчужені автором на користь видавництва “Moon Records”;
– автор О.Обод регулярно отримує від ДО УААСП авторську винагороду, в тому числі і з території Росії – через «Российское авторское общество» на підставі договору про взаємне представництво.

image7
Таким чином, можна констатувати, що виконання норм Закону України «Про авторське право і суміжні права» слідчі Чеміріс і Заставний кваліфікували як «тяжкий злочин», а самі норми закону назвали «злочинною схемою».

Одначе якщо з панів Обода, Чеміріса і Заставного багато вимагати не доводиться, то досить дивно було очікувати подібних дій від судді В.М.Карабань. Наведений випадок лише в чергове доводить, що судова і слідча системи України в цілому не пристосовані до цивілізованого ведення справ, що стосуються права інтелектуальної власності в силу низької обізнаності в нормах права ІВ як суддів, так і виконавців штибом нижче.

В той час як всім зазначеним в Ухвалі представникам закону варто було лише вивчити закон «Про авторські і суміжні права», всього лише ознайомитись з реєстром організацій колективного управління, вони надали перевагу тому, щоб самим порушити закон, втрутившись в господарську діяльність ДО УААСП, і на цілий день паралізувати функціонування всіх інституцій авторського права в Україні.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *